Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

 

            Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

Йдуть у засвіти найкращі життя… Ті, кому б творити Україну, продовжувати рід український, бути нашим майбутнім. Натомість вони стають нашою історією, героїчною пам’яттю і вічним болем.

14 травня … Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся нашої Іваничівської громади.  Минає третя річниця з дня загибелі  Віталія Дідика та друга річниця загибелі Сушика Олександра.

Тепер вони навічно  з небесною вартою, а над їхніми могилами майорітиме синьо-жовтий стяг.

14 травня 2022 року в результаті ворожого обстрілу  під час виконання бойового  завдання в  районі населеного пункту Успенівка Гуляйпільського району Запорізької області  куля обірвала життя 27-річного Віталія Миколайовича Дідика.

Віталій народився в селі Мишів, тут виростав, навчався у школі, закінчив її.

Ніколи не пасував перед труднощами, служив у зоні АТО, був у гарячих точках, де велися запеклі бої. Після повномасштабного вторгнення росії на територію України продовжив захищати рідну країну. Віталій був призваний 9 серпня 2021 року до лав Збройних Сил України. Військову службу проходив на посаді розвідника

 розвідувального  відділення розвідувального взводу механізованого батальйону у складі військової частини  А 1008.

     В ході виконання бойового завдання був вірний військовій присязі, виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину.

Батькам полеглого захисника посмертно вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня.

 

Військовий Сушик Олександру Вікторович із позивним «Сова» загинув 14 травня 2023 року  під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області. Воїну було 55 років.

Усе життя прожив у селі Мишів із дружиною. На початку повномаштабного вторгнення Олександр перебував за кордоном, звідки повернувся за власним бажанням та пішов у лави ЗСУ. За весь час служби так і не побував вдома з рідними, адже постійно воював у гарячих точках (Харківська область, Соледар, Бахмут, Часів Яр).
Йдучи в останній свій бій, написав повідомлення дружині : «Йду на роботу, всіх вас люблю». Був дуже чудовим батьком, чоловіком, другом, побратимом.  У нього залишилась дружина і пʼятеро дорослих дітей. 

Олександр був справжнім Героєм, рятував життя побратимам, не зважаючи на постійні наступи сил ворога, захищав свою країну до останнього, з честю виконав свій обов’язок та залишився вірним присязі українському народові та Україні!

Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!
Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!