Тарас Шевченко живе і промовляє…

 

209 років минуло з того часу, коли на українській землі 9 березня, під українським небом, народився Тарас Шевченко.

Незважаючи на дощову погоду, сьогодні на центральній площі смт Іваничі керівництво та духовенство громади, представники державних структур та місцеві жителі зібралися вшанувати пам*ять  та покласти  квіти до пам*ятника Великого Кобзаря.  Хвилиною мовчання присутні  вшанували пам'ять захисників , які загинули за незалежність та територіальну цілісність України.

Тарас Шевченко сьогодні, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у  вільній державі. Його сильне пророче слово додає сміливості і впевненості кожному українському воїну.

Люди об’єдналися так, як ніколи досі. Хтось захищає нашу свободу зі зброєю в руках, хтось веде інформаційну війну, хтось дбає про біженців, купує їм необхідні речі та їжу, хтось переказує гроші та закуповує необхідне, евакуює, рятує з-під завалів, хтось дбає про своїх близьких і вже будує план відновлення. Усі важливі і потрібні. І надалі тримаймося таких загальнонаціональних обіймів, аби разом побачити нашу перемогу й відновити державу.

Все буде Україна!

Ведуча заходу - бібліотекар Світлана Макарова

Вірш "Заповіт" читає провідний бібліотекар Ірина Приймак

Єднаймо душі словом Кобзаря

 

                        Єднаймо душі словом Кобзаря

Тарас Шевченко – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Все його життя і творчість були присвячені народу.

В публічній бібліотеці експонується  книжкова виставка « Єднаймо душі словом Кобзаря» . Виставку організували в рамках відзначення 209-ої річниці від дня народження видатного українського поета Тараса Шевченка. 

Творчість поета – явище величне й вічне. Коли читаєш рядки його поезій, переносишся думками у шевченкові часи, нібито зазираєш у те далеке  та тяжке минуле.

Кожне його слово із поезій звучить пророче, наче йдеться про сьогодення. Його сміливі й мудрі слова із «Заповіту» закликають до рішучих дій :»

    « …Кайдани порвіте.

           І вражою злою кров*ю

           Волю окропіте…»

Український народ та Збройні Сили України доводять своє суверенне право на європейський вибір шляху розвитку нашої країни.

Ось і зараз ми обов*язково  вистоїмо, зберігши державність та соборність рідної землі.

Запрошуємо до перегляду.

Стежина життя Валентини Штинько

 

                     «СТЕЖИНА ЖИТТЯ ВАЛЕНТИНИ ШТИНЬКО»

 

23 лютого волинська письменниця, поетеса, заслужений  журналіст України, Валентина Штинько (Хмельовська), відзначилає свій ювілей - 70-річчя від дня народження.

З роси і води вам. Нових творчих злетів!

Поезія – то крик душі, її спів і її сльози. Не всім дано збагнути душу поета, а от торкнутись поезії може кожен. Варто лише розгорнути збірки, вчитатися у її сторінки, звірити себе і свої почуття з поезією.

 

Її перша поетична збірка «Тінь сльози» (1992р) стала перепусткою до Національної спілки письменників України.

 

Ще не відщеміла і не відкрила до кінця свою вічну жіночу таїну "Тінь сльози"', як з'явилася "Терновая хустка" (1999р.), з такими ж вічними кольорами любові і печалі, радощів і смутку, пристрасті і ілюзій , і знову настроює душі на поетичне звучання…

 

До ювілею поетеси   в книгозбірні була проведена година поезії : «Слова тернові, слова любові». Кожен мав можливість прочитати вірші поетеси, познайомитися із творчою біографією ювілярки. Своїми спогадами про особисте знайомство з Валентиною Штинько поділилася Гончар Лариса.

   Тепла атмосфера, яка панувала під час заходу, сприяла піднесеному настрою у присутніх, перетворила звичайний день у справжнє свято поезії.  

365 днів незламності

 

24 лютого… Рік повномасштабної війни.  365 днів терору, смерті, сліз і скорботи!

Рік драм, трагедій і втрат, сліз та безсонних ночей. Рік страху та надії. Відчаю та прозріння. Болю та втрат.

Ворог зруйнував наші міста, випалив наші поля, розпорошив світом українців. Але він ні на йоту не підірвав нашу віру у Перемогу.

Рік навчив втрачати. Найкращих людей, відчуття безпеки, мрії про майбутнє.

Втрати ще ніколи не були такими невимовно болючими.

Війна забрала життя багатьох кращих синів України,

Низько вклоняємося кожному, хто став на захист нашої країни від російського агресора.

Вічна пам'ять усім тим, хто у бою загинув...

Вистоїмо!  Будемо боротися далі! До самої перемоги!

Говори українською! Дивуйся українською! Надихайся українською!

 

21 лютого весь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Для кожного з нас – це наша милозвучна українська мова. Скільки поетів присвячувало їй свої оди, скільки патріотів полягло за право спілкуватися рідною мовою, скільки ворогів намагалося її знищити. Та вона жива! Бо мова - то душа нації, її генетичний код, у її глибинах народилося багато з того, чим може пишатися наш народ.

Флешмоб «Чому я розмовляю українською?»

Соборність Духу, Розуму і Серця.

 

Соборність Духу, Розуму і Серця.

19 лютого українці відзначають День Державного Герба України. Цього дня 1992 року Верховна Рада затвердила тризуб як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба. Він є одним із офіційних символів нашої держави, який уособлює в собі український народ, його культуру та звичаї.

Тризуб є стародавнім символом, який зустрічався на нашій території з найдавніших часів. У вигляді державної символіки він використовувався князями часів Київської Русі.

Вперше про тризуб, як про офіційний герб України заговорили в 1918 році. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918р. тризуб був прийнятий , як Великий і малий Герб УНР.

Тому сьогодні Тризуб об’єднує українських патріотів та надає сил, які захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України.

У бібліотеці оформлено книжкову виставку, де представлено Державний Герб України. Користувач бібліотеки , майстриня Стасюк Євдокія ,вишила  нитками Тризуб і передала до книгозбірні .

Шануймо наші символи та бажаємо непохитної віри в Перемогу України!

"З піснею в серці"

 

          Семен Степанович Гулак-Артемовський. Цікава і різнобічно обдарована особистість. Людина енциклопедичних знань – він був фітотерапевтом, інженером, соціологом, істориком, непогано малював. Але, найголовніше, світ знає його як українського співака, композитора, актора, драматурга та автора першої української національної опери «Запорожець за Дунаєм». 

С. С. Гулак-Артемовський: 

-народився в сім'ї священника; 

-навчався у Київській теологічній семінарії (саме так називали тоді реорганізовану Києво-Могилянську академію); 

-розпочав співати – спочатку в хорі Софіївського собору, а пізніше Михайлівського монастиря. Долю майбутнього співака вирішив його прекрасний голос, на який звернув увагу М. Глінка, шукаючи виконавця для партії Руслана у своїй опері; 

-захоплювався нетрадиційною медициною, вірив у лікування за допомогою гіпнозу. За свідченням очевидців, приймав до 30-40 пацієнтів щоденно і не брав грошей за консультації; 

-є автором першої української національної опери «Запорожець за Дунаєм»; 

-створював мініатюрні портрети на слоновій кості (на жаль, жоден художній доробок не зберігся); 

-є автором українських пісень, у тому числі «Стоїть явір під водою» (присвячена Т. Г. Шевченку, з яким співак товаришував). 

З нагоди ювілею, 210-ї річниці від дня народження митця, в бібліотеці провели літературно-музичну імпрезу «З піснею в серці». Присутні ознайомилися із  життєвим  і творчим шляхом композитора та  переглянули оперу  "Запорожець за Дунаєм",  насолодившись національним колоритом, смішними епізодами та яскравими героями.