#35роківНЕЗАЛЕЖНОСТІ_УКРАЇНИ

Символ нашої свободи

 Символ нашої свободи

Щороку 23 серпня Україна відзначає одне з найважливіших державних свят — День Державного Прапора. Протягом усього історичного становлення нашої держави синьо-жовтий стяг залишався символом боротьби за національні та соціальні права українського народу. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса і багатство рідної землі.

Традиційно кольори нашого прапора символізують мирне синє небо над безкрайніми жовтими пшеничними ланами. Це поєднання відображає гармонію природи та незламне прагнення українців до волі.

Сьогодні на центральній площі селища відбулася патріотична година «Під прапором єдності та свободи» за участю представників органів влади, духовенства, військових, працівників місцевих установ та небайдужих жителів громади. Захід розпочався із загальнонаціональної хвилини мовчання, якою вшанували пам’ять полеглих воїнів та мирних громадян, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Під звуки Державного Гімну України військовослужбовці Третього відділу Володимир-Волинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки урочисто підняли Державний Прапор України.

Ведуча заходу, провідний бібліотекар Ірина Приймак, зазначила: «Прапор більше не є абстрактним символом. Він став частиною особистої історії мільйонів українців. Сьогодні ці кольори – про вибір, відповідальність, боротьбу та незламність. Про тих, хто боронить Україну, і тих, хто навчається. Хто працює та будує її майбутнє вже зараз».

На знак вшанування пам’яті всіх героїв, які віддали життя за волю нашої країни, присутні поклали квіти до пам’ятного знака «Герої не вмирають».

Пам’яті Героя… А пам’ять не згасає…

 Пам’яті Героя… А пам’ять не згасає…

Герої не вмирають ! Вони просто перестають бути поруч. Відлітають…
Минає час та не минає біль від втрати.

3 серпня минає четверта річниця з дня загибелі Захисника України Юрія Анатолійовича Новосада.
Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою майорить синьо-жовтий стяг.

Народився Юрій 24 вересня 1986 року в селі Менчичі.
Звичайний юнак, звичайна біографія, а серце в нього було любляче. В його серці жила безмірна любов до України. Саме тому в 2014-му році Юрій одним із перших став на захист України, а після повномасштабного вторгнення росіян, 25 лютого 2022 року, Юрій був мобілізований на захист Вітчизни до лав ЗСУ.
Старший солдат Юрій Анатолійович Новосад служив у героїчній бригаді імені Чорних Запорожців, що брала участь у визволенні Київщини. За час служби Юрій зарекомендував себе як справжній патріот, відзначався високим професіоналізмом, відповідальністю, глибокою повагою до людей.

За участь у визволенні села Мощун Київської області був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Потім Юрій виконував бойові завдання на сході України. Поблизу села Травневе Донецької області, 03.08.2022 року у результаті бойових дій (артилерійського обстрілу) й завершився його життєвий та бойовий шлях.
Юрію навіки -35.
Похований у с. Луківка Катеринопільської громади на Черкащині.
У Героя залишились дружина і двоє дочок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Юрій Новосад , старший солдат нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно), згідно Указу Президента України від 20 жовтня 2022 року.

Співчуваємо та розділяємо біль важкої втрати перед родиною нашого Героя.
Вічна пам’ять і Слава Українському Воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Герої не вмирають!

Книга, яку пам'ятає серце

У кожного з нас є книга, яку ми пам'ятаємо навіть через багато років. Вона могла навчити мріяти, змусити сміятися, плакати або подивитися на світ зовсім інакше.

Сьогодні, у день згадування улюблених книг, бібліотека провела вуличну акцію "Книга, яку пам'ятає серце". Кожен охочий учасник мав змогу представити свою улюблену книгу так, аби інші захотіли її прочитати. Записи "Я раджу прочитати..." залишимо у книгах для наших читачів.

Бібліотекарі звертались до учасників із запитаннями:

Яку книгу ви перечитували найбільше?

Яку книгу порадили б другові?

Яку книгу повинні прочитати всі?

Всім присутнім була запропонована "Скринька гарного настрою" з добрими та позитивними передбаченнями.

Сьогодні ми як ніколи повинні віднаходити все більше причин того, що змогло б принести хоч трохи більше радості в наші складні та надзвичайно тривожні будні. Тож якщо цього вечора у вас є змога відкласти всі турботи та провести кілька годин за сторінками улюбленої книги й гарячим напоєм – дозвольте собі такий відпочинок.

Нехай після сьогоднішньої зустрічі у вашому списку з'явиться ще кілька книг, які одного дня ви теж назвете незабутніми.

Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

 Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

Річниця пам’яті.

Два роки зболених молитов і тиші, яка кричить від болю. Минуло два роки з того чорного дня, коли земне життя мужнього захисника обірвалося .

На Донеччині 29 липня 2024 року загинув житель села Древині Володимирського району, старший солдат Руслан Подзізей, 1973 року народження. Життя захисника обірвалось на 51-му році життя.

Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.

Подзізей Руслан Тарасович народився 24 серпня 1973 року. Проживав в селі Древині. Призваний на військову службу 13 лютого 2023 року Третім відділом Володимир-Волинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Подзізей Руслан Тарасович проходив службу механіком-водієм медичного пункту 3-го механізованого батальйону військової частини А4447. Відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, за Україну, її свободу і незалежність, загинув унаслідок ворожого удару FPV- дроном в бронемашину під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області.

Руслан віддав найдорожче - своє життя, ставши щитом для своєї родини та всієї України.

Немає слів, які б розрадили сім’ю, в якої війна так жорстоко забрала рідну людину-сина, чоловіка, тата.

Світлий спoмин прo нашого земляка, мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі, нaзaвжди зaлишиться у нaших серцях!

Вічний спочинок та світла пам'ять Герою!

Низький уклін рідним та близьким воїна.

Бачити менше

Національний тиждень читання сучасної української літератури

Національний тиждень читання сучасної української літератури

#тижденьУКРСУЧЛІТ2026

#тижденьчитання2026

# Книги_про_війну

Українська сучасна література — це більше, ніж книги. Це історії, які говорять нашими голосами.

Запрошуємо завітати до бібліотеки! Відкривайте для себе нові імена, обирайте книги сучасної української літератури.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі книгу українського письменника, художника, режисера, військовослужбовця Валерія Пузіка «Ким ми були».

Життя людей на війні – болісна зміна людини. Автор пише про війну не як про подію, а як про процес внутрішніх змін, у якому людина поступово прощається зі своїм мирним минулим. Книжка Валерія Пузіка – це не просто опис подій російсько-української війни, а своєрідне відтворення побуту, в якому живуть українські військові.

В цій книзі автор говорить не стільки про війну, скільки про людей на війні. Це спроба відповісти на запитання : ким ми були до війни, ким ми були під час цієї довгої війни і ким уже ніколи не зможемо бути знову. А найголовніше тут - це людина зі своїми почуттями, радощами, смутками, болем і те , що на війні вона віддає безповоротно своє життя, здоров’я, і є те, ким вона була.

Обирайте і читайте українське!

Бачити менше