Слово, що стало піснею

 

                             
  Слово, що стало піснею

#ЛЕСЯУКРАЇНКАЮВІЛЕЙ155

Твій голос в пісні нашій, в нашому житті,

Твоя зоря цвіте над рідним краєм…

В.Гей

 

25 лютого Україна вшановує 155 років від дня народження видатної української поетеси, письменниці та громадської діячки Лесі Українки .

Вшановує день народження жінки, яка стала символом сили духу, незламності й любові до рідного слова.

 

У день народження Лесі Українки в стінах Іваничівської дитячої музичної школи пройшов літературно-музичний вечір  «Слово, що стало піснею». Присутні поринули  у своєрідну подорож сторінками життя Лесі Українки. Роки життя Лесі, як клавіші фортепіано, мали різну тональність. Були і веселі роки, а були й сумні.  

Хто ж така ця безсмертна жінка з Волині – Леся Українка?  

Вона була не лише поетесою, а й активною громадською діячкою, підтримувала український визвольний рух, поширювала українські книжки. А ще вона дуже любила музику і мала великий талант, але хвороба рук  змусила залишити музику – і саме тоді вона повністю віддала себе літературі.

 

Леся Українка - її поезія звучить сьогодні , коли українці знову виборюють право бути собою. ЇЇ поезія – це тихий, але твердий голос людини, яка знала, що справжня сила – у гідності. У її рядках звучить ніжність, і боротьба, і любов до України, яку вона називала своєю «єдиною надією».

 Вона писала про свободу жінки, про духовну незалежність народу. ЇЇ герої- це люди , які не схиляють голову навіть перед долею. Саме  тому її твори так відгукуються сучасникам : ми бачимо в них себе.

 

Учасники згадали життєвий шлях Лесі Українки, читали її натхненні рядки поезій, прослухали пісні на слова поетеси. Пісню «Стояла я і слухала весну» виконала Сирник Анна учениця 5 класу сольного співу , музичну ілюстрацію під звуки фортепіано програла викладач Ващук Світлани та поезію читала бібліотекар Макарова Світлана. Ведуча заходу Приймак Ірина, провідний бібліотекар.

 

Слово Лесі Українки нагадує нам : нація живе доти, доки говорить своїм голосом, доки пам’ятає свою історію і творить майбутнє.

 

Українська жінка: сила, що тримає світ

Українська жінка — це молитва і меч.

Колискова і крик свободи.

Тиша родинного вечора і грім історичних змін.

До Дня української жінки в бібліотеці оформлено тематичну книжкову виставку — про силу, що народжується з любові, і про ніжність, що сильніша за бурі.

Це присвята тим, хто творить історію…Тим, хто береже родину й водночас змінює світ.. Тим, чиї голоси звучать крізь роки… Тим, у яких серце — як Україна: глибоке, світле і незламне!

Запрошуємо переглянути виставку, відкрити для себе нові імена або по-новому прочитати знайомі сторінки.

Можливо, саме тут ви знайдете слова, які надихнуть, підтримають чи додадуть сили.

Чекаємо вас у бібліотеці!

Леся Українка : неосяжність особистості

 

                                Леся Українка : неосяжність особистості

25 лютого 2026 року виповнюється 155 років від дня народження видатної української поетеси, письменниці та громадської діячки Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки),  яку ЮНЕСКО внесла до списку самих знаменитих людей ХХ століття і другого тисячоліття.

ЇЇ життя – це символ мужності, приклад незламності і щирої любові до рідної землі. ЇЇ зброя – це слово, яке актуальне і сьогодні.

З нагоди ювілею до уваги користувачів представлено книжкову виставку-персоналію «Леся Українка : неосяжність особистості» .

Експозиція має на меті не тільки розкрити-нагадати життєві стежки Лесі Українки, а й відкрити заново цікаві сторінки . На виставці широко представлено творчий спадок  видатної поетеси.

Це, передусім,  повне академічне зібрання творів у 14 томах Лесі Українки, яке  присвячене 150-річчю з дня народження поетеси і підготовлене за сприяння Українського інституту книги. До академічного зібрання увійшли всі знайдені на сьогодні тексти письменниці; відновлено фрагменти й матеріали, вилучені цензурою в різні часи у попередніх виданнях; додано розлогі текстологічні, історико-літературні та реальні коментарі.

Чого навчають нас твори Лесі Українки? Любові до життя, боротися, вірити, нездаватися, надіятися і мріяти. Бути сильними, бути терплячими, бути добрими, співпереживати. Любити природу, пізнавати її закони, дбайливо ставитися до її багатств .ЇЇ твори -це джерело творчості і натхнення.

Запрошуємо до перегляду та відкрити для себе нову Лесю Українку!

 

Рідна мова – шлях до Перемоги!

Українська мова – це символ нашої нації, нашої незалежності. Вона пройшла через століття випробувань, заборон, цензури, але вижила. І сьогодні, у час, коли країна бореться за своє право жити вільно, мова стає ще потужнішим символом нашої єдності та перемоги.

До Міжнародного дня рідної мови з учнями 9 класу Ліцею №2 імені Ю.Лелюкова відбувся справжній лінгвістичний вайб.

У теплій, емоційній атмосфері учасники випробували себе в мовних батлах, розгадували фразеологізми, перекладали молодіжний сленг «по-нашому» та довели, що українська — це не лише про правила, а й про стиль, гумор і характер.

Рідна мова — це більше, ніж слова. Це наша ідентичність, сила й майбутнє.

Дякуємо всім, хто долучився до мовного свята!

А пам’ять не згасає… Річниця смерті Захисника України

 А пам’ять не згасає… Річниця смерті Захисника України

Сьогодні друга річниця від того дня, коли зупинилося серце нашого земляка Чури Олександра.

Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.

Його війна почалася ще у 2014 році – на Донбасі , тоді Олександра призвали по мобілізації на службу у Збройні Сили України. Від цього шляху – захисту рідної землі – не відступив і тоді, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії.

Під час служби був командиром відділення взводу мотопіхотного батальйону. Мужньо виконував свій військовий обов’язок, в боях боронив Україну від ворога, її свободу і незалежність.

Воював на території Харківської області, тричі отримував поранення, після яких проходив лікування та реабілітацію у госпіталях. Помер 20 лютого 2024 року .

У скорботі низько схиляємо голови, вшановуючи пам’ять воїна. Нехай світлий спомин про Захисника залишиться в серцях усіх, хто його знав.

Усі реакції:

88

Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

 Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

Минає час та не минає біль від втрати

Байдовський Сергій Романович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ

21 серпня 1990 - 20 лютого 2014

Рядовий Українського реєстрового козацтва. Убитий снайпером 20 лютого 2014 на вулиці Інститутській у Києві.

20 лютого минає дванадцять років з дня загибелі Героя України, одного з найкращих Синів України, Байдовського Сергія Романовича.

Сергій Байдовський – Герой Небесної Сотні, який навіки залишиться у наших серцях.

Тепер він – навічно з небесною вартою, а над його могилою майорять синьо-жовтий і червоно- чорний – козацький прапори.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Байдовському було надано звання Героя України з відзначенням орденом “Золота Зірка” (посмертно).

Сергій народився у місті Нововолинську. Коли батьки поїхали за кордон, Сергій із сестрою Олею та братом Сашком переїхали до бабусі у село Менчичі Іваничівського району ( нині Володимирського) . Школа, університет… Відтоді працював інспектором з безпеки лінійної частини магістральних нафтопроводів «Дружба».

На дозвіллі цікавився історією козацтва. Був членом Українського реєстрового козацтва, мав звання рядового. Їздив до Берестечка приймати присягу козацтву.

Полюбляв подорожувати Україною, захоплювався футболом, відвідував музичні фестивалі.

Уперше приїхав до Києва у грудні 2013 року після побиття студентів на майдані Незалежності, був активним учасником Революції Гідності. Входив до 35-ї сотні Самооборони Майдану, яка мала назву "Волинська Січ". Мав псевдо «друг Байда».

Однією з останніх цитат на своїй сторінці в соцмережі він написав слова Левка Лук’яненка: “Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…” .

Востаннє приїхав до столиці зі Львова в ніч на 19 лютого. А вже вранці, 20 лютого о 09:24 Сергій отримав смертельне поранення - загинув від пострілу в груди на вулиці Інститутській. Сергієві було 23 роки.

22 лютого 2014 року рідні, друзі, десятки тисяч небайдужих людей прощалися з Сергієм.

Чин відспівування відбувся у Верхньому храмі Свято-Троїцького собору міста Луцька. Після чого траурною ходою Героя провели через все місто, співаючи Гімн України та скандуючи: “Слава Україні!” – “Героям слава!”, “Слава нації!” – “Смерть ворогам!”, “Сергій – Герой України!”.

Сергія Байдовського поховано на кладовищі села Менчичі.

Світла пам’ять Герою України! У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам’яттю.

Подобається

Коментувати

Поширити