Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

 

Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають….. Тихенько і не попрощавшись. Мали плани, хотіли любити, виховувати дітей, працювати, радіти життю. Не судилось……

Стали зірками в небі. Янголами-охоронцями.

Страшна війна забирає найкращих – сильних, відданих, щирих серцем патріотів.

 

28 серпня 2026 року минає третя річниця , від дня, коли невблаганна смерть забрала життя  жителя селища Іваничі , військовослужбовця, молодшого сержанта Маргіту Олександра Ігоровича, який віддав своє життя за майбутнє нашої країни, за її незалежність та свободу.

 

22-річний сержант Національної гвардії Олександр Маргіта з Іванич помер у Вінницькій лікарні 28-го серпня після страшної ДТП, яка сталася 11-го серпня. Герой повертався із завдання, яке отримав від свого командира. Водій автомобіля, який мчав навпроти, втратив свідомість і влетів у пікап військових, розтрощивши його.

 

Захищав Україну від окупантів. Однак загинув у ДТП.

 

Саша з дитинства мріяв про військові шеврони і захищати рідну країну від ворогів. Тому в 19 років вступив у Нацгвардію і прослужив 3,5 роки. Не злякався війни, яка почалася 2014 року, проголошення Антитерористичної операції, а потім операції Об’єднаних сил. Став головним сержантом взводу – командиром 1-го відділення взводу управління вогнем і маневру підрозділами 1-го гаубичного артилерійського дивізіону.

 

Своє життя юнак вирішив присвятити військовій справі. Бо ж саме цим марив змалечку і неодноразово уявляв себе в погонах. Друзі й знайомі неодноразово відмовляли Сашу від цього. Адже усвідомлювали усі ризики і щиро переживали за ще досить юного хлопчину. Однак Олександр любив свій край, свою Україну, тому прийняв рішення захищати державу від загарбників й підписав контракт на три роки.

Спочатку хлопець перебував у військовій частині Нацгвардії в Луцьку, потім у Хмельницькому, де його й застала повномасштабна війна з росією 24-го лютого. Опісля його відправили охороняти атомну станцію в Нетішині. Коли в червні 2023 року у військового закінчився контракт, він не вагаючись підписав новий, після чого поїхав у військову частину, що дислокується в Калинівці на Вінниччині. Також деякий час був у Жмеринці. Служив в повітряній розвідці.

 

 

Хоробрий, відважний та рішучий, винахідливий та працьовитий – він був душею та підтримкою для всіх, хто його знав. А ще справжній патріот, вірний син України!

 

Олександр був сильний, відважний та мужній боєць. Його відвага, сила духу та самопожертва назавжди залишаться в серцях земляків.

 

Таким він назавжди залишиться у пам’яті рідних, бойових побратимів, друзів і знайомих, а його ім’я навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності.

Тепер він – навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.

 

У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам’яттю.

 

Низький уклін рідним та близьким воїна.

Світла пам’ять Герою!

 

 

Пам’ять має бути живою…

 

 

                          Пам’ять має бути живою…

 

29 серпня ми вшановуємо  пам’ять Захисників і Захисниць України, які віддали своє життя в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Ми підтримуємо ініціативу  ГО Меморіал https://www.facebook.com/share/14fwn2JJpmF/?mibextid=wwXIfr    долучитися до особливої ініціативи «Стіл пам’яті».

Памʼять має бути живою. Не тільки в наших слова, але і в наших діях.

В приміщенні бібліотеки зарезервовано стіл на знак пам'яті про тих, хто віддав життя за свободу України.

Це коли 29 серпня за столом залишається місце для того, хто вже не сяде за нього разом із нами. Це коли ми називаємо ім’я Героя, коли запалюємо свічку. Коли говоримо дітям, друзям, відвідувачам бібліотеки: «Ця людина жила. Вона захищала Україну. І ми її пам’ятаємо».

 

Стіл памʼяті – це простір, який творимо разом. Його створюють ті, хто резервує столик, запалює свічку, і ті, хто приходить у бібліотеку в День пам’яті, щоби вшанувати своїх полеглих, написавши їхні імена.

 

Приходьте та станьте частиною великої акції вшанування полеглих Героїв!

Герої мають залишатися серед нас.

У наших словах. У наших спогадах. У нашій пам’яті.

 

#35роківНЕЗАЛЕЖНОСТІ_УКРАЇНИ

Символ нашої свободи

 Символ нашої свободи

Щороку 23 серпня Україна відзначає одне з найважливіших державних свят — День Державного Прапора. Протягом усього історичного становлення нашої держави синьо-жовтий стяг залишався символом боротьби за національні та соціальні права українського народу. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса і багатство рідної землі.

Традиційно кольори нашого прапора символізують мирне синє небо над безкрайніми жовтими пшеничними ланами. Це поєднання відображає гармонію природи та незламне прагнення українців до волі.

Сьогодні на центральній площі селища відбулася патріотична година «Під прапором єдності та свободи» за участю представників органів влади, духовенства, військових, працівників місцевих установ та небайдужих жителів громади. Захід розпочався із загальнонаціональної хвилини мовчання, якою вшанували пам’ять полеглих воїнів та мирних громадян, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Під звуки Державного Гімну України військовослужбовці Третього відділу Володимир-Волинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки урочисто підняли Державний Прапор України.

Ведуча заходу, провідний бібліотекар Ірина Приймак, зазначила: «Прапор більше не є абстрактним символом. Він став частиною особистої історії мільйонів українців. Сьогодні ці кольори – про вибір, відповідальність, боротьбу та незламність. Про тих, хто боронить Україну, і тих, хто навчається. Хто працює та будує її майбутнє вже зараз».

На знак вшанування пам’яті всіх героїв, які віддали життя за волю нашої країни, присутні поклали квіти до пам’ятного знака «Герої не вмирають».

Пам’яті Героя… А пам’ять не згасає…

 Пам’яті Героя… А пам’ять не згасає…

Герої не вмирають ! Вони просто перестають бути поруч. Відлітають…
Минає час та не минає біль від втрати.

3 серпня минає четверта річниця з дня загибелі Захисника України Юрія Анатолійовича Новосада.
Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою майорить синьо-жовтий стяг.

Народився Юрій 24 вересня 1986 року в селі Менчичі.
Звичайний юнак, звичайна біографія, а серце в нього було любляче. В його серці жила безмірна любов до України. Саме тому в 2014-му році Юрій одним із перших став на захист України, а після повномасштабного вторгнення росіян, 25 лютого 2022 року, Юрій був мобілізований на захист Вітчизни до лав ЗСУ.
Старший солдат Юрій Анатолійович Новосад служив у героїчній бригаді імені Чорних Запорожців, що брала участь у визволенні Київщини. За час служби Юрій зарекомендував себе як справжній патріот, відзначався високим професіоналізмом, відповідальністю, глибокою повагою до людей.

За участь у визволенні села Мощун Київської області був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Потім Юрій виконував бойові завдання на сході України. Поблизу села Травневе Донецької області, 03.08.2022 року у результаті бойових дій (артилерійського обстрілу) й завершився його життєвий та бойовий шлях.
Юрію навіки -35.
Похований у с. Луківка Катеринопільської громади на Черкащині.
У Героя залишились дружина і двоє дочок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Юрій Новосад , старший солдат нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно), згідно Указу Президента України від 20 жовтня 2022 року.

Співчуваємо та розділяємо біль важкої втрати перед родиною нашого Героя.
Вічна пам’ять і Слава Українському Воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Герої не вмирають!

Книга, яку пам'ятає серце

У кожного з нас є книга, яку ми пам'ятаємо навіть через багато років. Вона могла навчити мріяти, змусити сміятися, плакати або подивитися на світ зовсім інакше.

Сьогодні, у день згадування улюблених книг, бібліотека провела вуличну акцію "Книга, яку пам'ятає серце". Кожен охочий учасник мав змогу представити свою улюблену книгу так, аби інші захотіли її прочитати. Записи "Я раджу прочитати..." залишимо у книгах для наших читачів.

Бібліотекарі звертались до учасників із запитаннями:

Яку книгу ви перечитували найбільше?

Яку книгу порадили б другові?

Яку книгу повинні прочитати всі?

Всім присутнім була запропонована "Скринька гарного настрою" з добрими та позитивними передбаченнями.

Сьогодні ми як ніколи повинні віднаходити все більше причин того, що змогло б принести хоч трохи більше радості в наші складні та надзвичайно тривожні будні. Тож якщо цього вечора у вас є змога відкласти всі турботи та провести кілька годин за сторінками улюбленої книги й гарячим напоєм – дозвольте собі такий відпочинок.

Нехай після сьогоднішньої зустрічі у вашому списку з'явиться ще кілька книг, які одного дня ви теж назвете незабутніми.