понеділок, 3 серпня 2026 р.

Пам’яті Героя… А пам’ять не згасає…

 Пам’яті Героя… А пам’ять не згасає…

Герої не вмирають ! Вони просто перестають бути поруч. Відлітають…
Минає час та не минає біль від втрати.

3 серпня минає четверта річниця з дня загибелі Захисника України Юрія Анатолійовича Новосада.
Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою майорить синьо-жовтий стяг.

Народився Юрій 24 вересня 1986 року в селі Менчичі.
Звичайний юнак, звичайна біографія, а серце в нього було любляче. В його серці жила безмірна любов до України. Саме тому в 2014-му році Юрій одним із перших став на захист України, а після повномасштабного вторгнення росіян, 25 лютого 2022 року, Юрій був мобілізований на захист Вітчизни до лав ЗСУ.
Старший солдат Юрій Анатолійович Новосад служив у героїчній бригаді імені Чорних Запорожців, що брала участь у визволенні Київщини. За час служби Юрій зарекомендував себе як справжній патріот, відзначався високим професіоналізмом, відповідальністю, глибокою повагою до людей.

За участь у визволенні села Мощун Київської області був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Потім Юрій виконував бойові завдання на сході України. Поблизу села Травневе Донецької області, 03.08.2022 року у результаті бойових дій (артилерійського обстрілу) й завершився його життєвий та бойовий шлях.
Юрію навіки -35.
Похований у с. Луківка Катеринопільської громади на Черкащині.
У Героя залишились дружина і двоє дочок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Юрій Новосад , старший солдат нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно), згідно Указу Президента України від 20 жовтня 2022 року.

Співчуваємо та розділяємо біль важкої втрати перед родиною нашого Героя.
Вічна пам’ять і Слава Українському Воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Герої не вмирають!

пʼятниця, 31 липня 2026 р.

Книга, яку пам'ятає серце


У кожного з нас є книга, яку ми пам'ятаємо навіть через багато років. Вона могла навчити мріяти, змусити сміятися, плакати або подивитися на світ зовсім інакше.
Сьогодні, у день згадування улюблених книг, бібліотека провела вуличну акцію "Книга, яку пам'ятає серце". Кожен охочий учасник мав змогу представити свою улюблену книгу так, аби інші захотіли її прочитати. Записи "Я раджу прочитати..." залишимо у книгах для наших читачів.
Бібліотекарі звертались до учасників із запитаннями:
📘Яку книгу ви перечитували найбільше?
📘Яку книгу порадили б другові?
📘Яку книгу повинні прочитати всі?
Всім присутнім була запропонована "Скринька гарного настрою" з добрими та позитивними передбаченнями.
Сьогодні ми як ніколи повинні віднаходити все більше причин того, що змогло б принести хоч трохи більше радості в наші складні та надзвичайно тривожні будні. Тож якщо цього вечора у вас є змога відкласти всі турботи та провести кілька годин за сторінками улюбленої книги й гарячим напоєм – дозвольте собі такий відпочинок.
Нехай після сьогоднішньої зустрічі у вашому списку з'явиться ще кілька книг, які одного дня ви теж назвете незабутніми.









































середа, 29 липня 2026 р.

Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

 Герої не вмирають! А пам’ять не згасає…

Річниця пам’яті.
Два роки зболених молитов і тиші, яка кричить від болю. Минуло два роки з того чорного дня, коли земне життя мужнього захисника обірвалося .
На Донеччині 29 липня 2024 року загинув житель села Древині Володимирського району, старший солдат Руслан Подзізей, 1973 року народження. Життя захисника обірвалось на 51-му році життя.
Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Подзізей Руслан Тарасович народився 24 серпня 1973 року. Проживав в селі Древині. Призваний на військову службу 13 лютого 2023 року Третім відділом Володимир-Волинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Подзізей Руслан Тарасович проходив службу механіком-водієм медичного пункту 3-го механізованого батальйону військової частини А4447. Відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, за Україну, її свободу і незалежність, загинув унаслідок ворожого удару FPV- дроном в бронемашину під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області.
Руслан віддав найдорожче - своє життя, ставши щитом для своєї родини та всієї України.
Немає слів, які б розрадили сім’ю, в якої війна так жорстоко забрала рідну людину-сина, чоловіка, тата.
Світлий спoмин прo нашого земляка, мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі, нaзaвжди зaлишиться у нaших серцях!
Вічний спочинок та світла пам'ять Герою!
Низький уклін рідним та близьким воїна.
Бачити менше
На зображенні може бути: текст «nOA3И3EЙ PycлaH TapacoBи4 24.08.1973 08.1973-29.07.2024 29.07.2024 24 c. ApeBиHи»
Переглянути статистику

неділя, 26 липня 2026 р.

Національний тиждень читання сучасної української літератури

Національний тиждень читання сучасної української літератури
# Книги_про_війну
Українська сучасна література — це більше, ніж книги. Це історії, які говорять нашими голосами.
📚Запрошуємо завітати до бібліотеки! Відкривайте для себе нові імена, обирайте книги сучасної української літератури.
📘Сьогодні пропонуємо вашій увазі книгу українського письменника, художника, режисера, військовослужбовця Валерія Пузіка «Ким ми були».
Життя людей на війні – болісна зміна людини. Автор пише про війну не як про подію, а як про процес внутрішніх змін, у якому людина поступово прощається зі своїм мирним минулим. Книжка Валерія Пузіка – це не просто опис подій російсько-української війни, а своєрідне відтворення побуту, в якому живуть українські військові.
В цій книзі автор говорить не стільки про війну, скільки про людей на війні. Це спроба відповісти на запитання : ким ми були до війни, ким ми були під час цієї довгої війни і ким уже ніколи не зможемо бути знову. А найголовніше тут - це людина зі своїми почуттями, радощами, смутками, болем і те , що на війні вона віддає безповоротно своє життя, здоров’я, і є те, ким вона була.
Обирайте і читайте українське!📘📙
Бачити менше


четвер, 23 липня 2026 р.

Книга дня у бібліотеці !

                         Книга дня у бібліотеці!

Національний тиждень читання сучасної української літератури триває!

#тижденьУКРСУЧЛІТ2026

#тижденьчитання2026

 

Триває Національний тиждень читання сучасної української літератури «З нами житиме укрсучліт», ініційований Український інститут книги.

Сучасна українська література — це історії, які хвилюють, надихають і змушують замислитися. Це книжки, що говорять із читачем однією мовою та залишаються в серці ще довго після останньої сторінки.

Година з однією книгою -книга «Доню, війна!- Андрій Тристан. Автор книги Андрій Тристан – полковник Збройних сил України,  професор, безпосередній учасник і свідок тих трагічних і водночас героїчних подій, який в перші дні війни взяв в руки зброю і виступив проти сильного ворога.

Війна – це трагедія, і трагедія насамперед для дітей, бо вона руйнує їхній тендітний світ, мрій, сподівань, планів на подальше життя.  Позбавляючи дітей дитинства, вона швидко робить їх дорослими.

Щодо книги, у романі "Доню, війна" автор закликає нас спробувати поглянути на цей жорстокий світ очима дитини. Тут описані жахливі події та все ж кінець історії виявився щасливим.

Тому цю книгу варто прочитати перш за все підліткам, адже головні дійові особи тут теж їхнього віку, і нашим дітям варто брати приклад з поведінки дітей, котрі залишилися в окупації.

Ця книга надихає і змушує замислитися.

Завітайте, обирайте й читайте українське!



 

Герої не вмирають! А пам’ять не згасає… Минає час та не минає біль від втрати

 Герої не вмирають! А пам’ять не згасає… Минає час та не минає біль від втрати

Роковини пам’яті Героя Ігоря Кульби.
Два роки розлуки, зболених молитв і тиші. Минає два роки з того чорного дня, коли земне життя мужнього захисника обірвалося.
23-го липня 2024 року у війні за незалежність України загинув житель села Лугове Іваничівської громади, старший солдат Ігор Кульба, 1980 –го року народження. Йому назавжди 44.
Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Ігор Петрович був призваний на строкову службу в місто Хмельницький, в ракетно-артилерійську дивізію. Згодом продовжив службу в Львівській області. За повномасштабного вторгнення, Кульба Ігор, старший солдат, проходив службу навідником взводу протитанкових ракетних комплексів військової частини А 5015.
Відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, за Україну, за її свободу і незалежність, Герой загинув внаслідок влучання ворожого FPV дрону в автомобіль під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Донецької області.
Захисника України нагороджено :
• Всеукраїнським об’єднанням «Країна» нагороджений медаллю «За хоробрість в бою».
• Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
• Нагороджений посмертно орденом «Хрест Героя».
Світлий, добрий спомин про захисника України назавжди залишиться в наших серцях та спогадах його бойових побратимів, родичів і земляків!
Світла пам’ять Герою! У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам’яттю.