Маруся Чурай Це – голос наш. Це –
пісня. Це – душа.
Ця дівчина не просто так, Маруся,
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа…
Ліна Костенко
Дівчина-легенда, Чураївна – так називають
українську народну піснярку Марусю Чурай. 25 січня виповнюється 400 років від дня народження .
ЇЇ ім’я стало світлою пісенною легендою. Доля Марусі Чурай хвилювала
багатьох митців ще з кінця ХІХ століття, а її образ став однією з
найдраматичніших сторінок української історії часів Козаччини. Народна пам’ять приписує
поетесі авторство близько 20 пісень. Серед найвідоміших: «Віють вітри», «Ой не
ходи, Грицю» «Сидить голуб на березі», «Засвіт встали козаченьки» та інші . Маруся
Чурай стала символом української пісні, яка була і є душею нашого народу.
Марусі Чурай присвячено чимало літературних творів, зокрема балада Левка Боровиковського «Чарівниця», драма Михайла Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», драма Володимира Самійленка «Маруся Чураївна», повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала», але найвідомішим з них став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко.
Маруся Чурай – голос і душа пісенної України. Михайло Стельмах писав : «Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі».
Немає коментарів:
Дописати коментар