Голодомор: душа горить і тане, мов свіча

 Голодомор: душа горить і тане, мов свіча

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.

22 листопада на центральній площі селища Іваничі відбулася година скорботи

«Голодомор: душа горить і тане, мов свіча» за участі духовенства, представників влади, працівників установ та організацій, жителів селища.

Ведуча заходу, провідний бібліотекар Ірина Приймак, зазначила, що цей скорботний день має нагадувати нам про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цього дня ми згадуємо мільйони українців, яких комуністичний тоталітарний режим свідомо прирік на смерть, намагаючись зламати опір українського суспільства та знищити українську ідентичність.

Великий голод 1933 року. Голодоморне жахіття заповзало в українські села невблаганно й немилосердно. Від голодної смерті гинули цілі сім’ї та родини. Від степів Херсонщини до лісів Полісся, голод охопив усі області, перетворюючи квітучі села на примари минулого. Наслідки Голодомору були жахливі, включаючи мільйони загиблих, руйнування традиційного українського укладу життя, довготривалі моральні та психологічні травми, а також руйнування генетичного фонду українського народу.

2006 року Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор геноцидом українського народу, зафіксувавши це у Законі «Про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні» від 28 листопада 2006 року.

Заупокійну літію за жертвами голодоморів відправив єпархіальний благочинний Володимир-Волинської єпархії, благочинний Іваничівського благочиння, настоятель Свято-Покровського храму, митрофорний протоієрей отець Андрій Мельничук у співслужінні духовенства.

О 16-й годині мешканці громади приєдналися до загальнонаціональної хвилини мовчання: в скорботі схилили голови перед пам’яттю численних жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 та 1946-1947 років.

Опісля приєдналися до загальнонаціональної акції «Запали свічку».

До підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку учасники заходу поставили запалені лампадки як символ пам'яті і скорботи за померлими у часи страшного голоду.